Не опускаючи очей… - страница 23
Із хлібом, що на стіл нам клала мати.
Притишіться – усіх вас попрошу:
Я українською вам хочу заспівати.
Як довго я шукав душі мотив,
Як довго підбирав до нього слово.
До потайних джерел не раз ходив,
Щоб відчувати: ось моя основа.
Ні, я не вірю, що любов мине
І відлетить, неначе птах крилатий.
Щоб зрозуміли, друзі, ви мене —
Я українською вам хочу заспівати.
Пісня мого дому і моєї нені —
Там червоні вишні і луги зелені.
Пісня мого серця і моєї долі —
Крашанка пасхальна в правди на долоні.
Пісня мого смутку і моєї втіхи,
Де сльоза солона змішана зі сміхом.
Пісня – пишні грона в калиновім листі.
Пісне моя рідна, – ти ж не загубися.
В ПІДМУРОК НАШОЇ ДЕРЖАВИ
…Прошу всіх – будьмо милосердні,
Не киньмо душу в каламуть.
Хай правди паростки мізерні
В новітнім часі проростуть.
Не забуваймо давній звичай —
Хлібину вбогому подать
І не хилить своє обличчя
Лише у бік, де благодать.
Не треба, браття, нам змагаться,
Де власне «Я» – то понад все,
Бо не слова, а лише праця
Нас всіх від напасті спасе.
Не проклинаймо день вчорашній
І нинішній теж не клянім.
Нехай без люті руки наші
Возводять України дім.
Тут не годиться цвях іржавий…
Злість не ховаймо у нутро.
В підмурок нашої держави
Покласти треба лиш добро.
ГОЛОД
Пам’яті тих, хто не пережив тридцять третього
Пекельні цифри та слова
У серце б’ють, неначе молот.
Немов прокляття, ожива
Рік тридцять третій… Голод… Голод.
У люті сталінській страшній
Тінь смерті шастала по стінах.
Сім міліонів (Боже мій!)
Недолічилась Україна.
Напевно, з витоків життя
Не знав мій край, хоч як боліло,
Щоб мати та своє дитя —
Промовить навіть страшно – з’їла.
А батько потопив синів,
Щоб на очах не помирали…
Той жах в сльозині почорнів —
Зітер фанфарні ідеали.
Великий голод – вічний гріх
З лихої примхи та сваволі…
Той рік на нашу долю ліг
Мов згусток кров’янистий болю.
В історії ж пером швидким
Писались гімни і хорали.
А ці пекучі сторінки
Підкупно так повикидали.
В руках, що виростили хліб,
Не залишили і зернину…
Ні, рід наш в горі не осліп.
Ти все згадаєш, Україно.
Згадай усе ти, щоб воздать
Близьким і дальнім людоморам…
Хоч радість легше пам’ятать,
Та треба пам’ятать і горе.
ШАПКА ЗЕМЛІ
Висока могила, козацька могила —
Насип її, ненько-Вкраїно, під небо
Для тих, кого смерть в тридцять третім скосила,
Бо нам перед ними покаятись треба.
Покаятись треба, очистити душу
За голос лякливий, за руку безсилу.
Ой, шапку землі мусиш ти і я мушу
Принести на цю всескорботну могилу.
▲▲▲
Двадцятий вік останні лічить роки.
Свого вертепу гасить білі свічі.
Він був немилосердним і жорстоким,
У ньому ми народжувались двічі.
Знов народились, щоб не помирати,
Перебороти зло і лихоліття
І записати воскресіння дату —
Двадцяте неприкаяне століття.
ВІТЕР ЗІ СХОДУ
Пам’ять котить, ніби сльози,
На життя – холодну воду…
Пригинав нас і морозив
Вітер кручений зі сходу.
Вітер лютий і злодужий,
Ще й забарвлений багрово.
Він калічив наші душі,
Він калічив наше слово.
Нівечив козацьку вроду,
Брав дітей для яничарства —
Вітер кручений зі сходу,
Із покрученого царства.
Сліз кривавих… Скільки відер
Зла неволя нам налляла?
Цей триклятий чорний вітер
Гірший, ніж орди навала.
Посаджу я дуб крислатий,
А солоні сльози витру.
Ні, не дам більш панувати
В рідній хаті цьому вітру.
▲▲▲
– Хто ми в світі без рідного слова? —
Запитаю, щоб чулось навкруж.
Ой, болить і пече мене знову
Глухота перекошених душ.
– Ну і що? – хтось промовить зухвало. —
Слово хліба чи сала додасть?.. —
Дух живий поміняти на сало —
Похожие книги
Нова книга майстра слова Вадима Крищенка – це підсумок багатьох років його творчості. У ній роздуми і пошуки істини, утіха і страждання, любов і гнів, розлунистий заклик і наспівний мотив, що барвисто вплелися у вінок поетичних рядків. Тут ви знайдете рядки відомих пісень, які полюбились нашим людям. Поет переконаний, що поезію слід читати вибірково, під настрій, в годину душевної розмови читача з автором.Шанувальників у поета дуже багато, особли
Современная жизнь людей неразрывно связана с поездками. И часто нам приходится сталкиваться с невероятными случаями на дороге. Со временем эти случаи обрастают новыми подробностями и историями. Вот такие истории и описываются в книге "Дорожные истории – обыкновенные и невероятные".
Алина Фадеева, с детства увлечённая английским языком и мечтой об иностранном парне, получает возможность отправиться через год на короткие курсы в США от своего университета. Предвкушение сбывающейся мечты подталкивает её на практику разговорного языка и знакомство через интернет-приложение, собравшее в себе бесконечное количество флиртующих мужчин с разных краёв света. Удача благоволит ей, и порядочный семьянин родом из Англии выделяется среди