Не опускаючи очей… - страница 8
Й надії – рубані на силос…
Але не вір, не вір, не вір,
Що все! Життя вже зупинилось.
Хоч непроглядне око тьми —
Не підпускай розпуку близько
І рідним словом підійми
Живучості своєї риску.
Коли невдачі через край —
Схились до Божої ідеї.
Воскреснувши, всім передай
Уроки мужності своєї.
МАЯТНИК
Штуками хитрими
Повниться світ,
Землю розхитує
Маятник літ.
Час – це не паніка
Піднятих рук…
Точна механіка,
Звірений рух.
Стало вже звичаєм —
Час для усіх
Чітко відлічує
Смуток і сміх.
В рясності, в повені —
Тільки бігом…
Всі ми наповнені
Рухом його.
Маятник, маятник —
Вічності син.
Мається, мається
Серед хвилин.
Мається, мається
У суєті…
Всі ми на маятник
Схожі в житті.
▲▲▲
Усе, що зміг, здається, вже побачив,
Усе почув, що можна чуть у гулі.
І усмішка мажорних передбачень
Уже не тішить, як в літа минулі.
Неначе вже нічого і не треба:
Наївся, насміявся, напечаливсь.
Набрид вже лемент, і набрид вже щебет,
Душа до тихих відпливла причалів.
Нічого вже не треба… Вечір сірий
Тягар двох рук поклав мені на плечі…
Та десь в куточку згубленої віри
Ховається ще слово заперечень.
РОЗДУМ У СЯЙВІ СВІЧКИ
Ей, скинути хоча б десяток літ,
Хоча б десяток… Не прошу я більше.
Й принадами знов заяснів би світ,
І задзвенів би він мажорним віршем.
А так усе схиляюсь на мінор:
Холодний дощ і погляди холодні…
Горить свіча… У чарочці кагор —
Без сповіді я причащусь сьогодні.
Ковток вина та ще сухар пісний —
Хоч не гіркі, але загіркли в роті.
Вже давня мрія перейшла у сни…
Чого усе я відкладав на потім?
Нема часу вже відкладать, нема.
Як швидко все промчало, пролетіло!..
А за вікном хурделиться зима,
І ув очах отак пекучо-біло.
Та все ж на серці начебто не лід —
Воно мелодію ще віднайде у слові,
Воно іще у теплоті любові…
Ей, скинути хоча б десяток літ!..
18 ЛИПНЯ 1995 РОКУ
Пам’яті Патріарха Володимира
Зняв руку на святе —
Тобі вже не проститься…
Сьогодні день сльози —
Вона із неба йде.
За щит омонівський
Сховались хитрі лиця —
Незрячі і глухі
До Бога і людей.
Скорботний літній день
Тримає квітку білу…
Святий наш мученику,
Вибач і прости,
Що навіть поховать,
Покласти у могилу
Ми не зуміли так,
Як вартий, Отче, ти.
Кийками били нас
І газом ще труїли,
Лякали голосно,
Та ми вже не раби.
Вкраїно-страднице,
Знайди небесні сили
Запам’ятать цей день
Печалі і ганьби.
ЗОНА
До чергової річниці
Ми всі живемо в зоні постійної тривоги,
Пришиті до питання: хто виживе? хто ні?
І мовчазні прогнози хапають нас за ноги,
Сховавши соломинку солодкої брехні.
Ми всі живемо в зоні із тисячі припущень,
І тисяча здогадок накручена на вісь…
Уже не розберешся: хто вчитель, а хто учень,
Хто істину підкаже і правді відповість?
Коротке слово «зона» завчили навіть діти.
За обрієм недальнім такий густий туман.
Нам залишила доля тулить свою надію
До давніх, наболілих, радіоактивних ран.
Ми тут усі живемо заручниками смерті,
Хоча немає дроту, та звідси не втекти,
Бо наші душі спраглі, бо наші руки вперті
Притягують до зони невидимі дроти.
Ми всі живемо в зоні чорнобильського лиха,
І стінка саркофага від нього не спасе.
А нам волають гучно, а нам шепочуть тихо:
– Не слухайте, не бійтесь, – це побрехеньки все.
Хтось хоче заховатись за папірець закону,
Свою вину забувши, б’є у словесну мідь.
Та, ніби грізний присуд, стоїть тривожна зона,
Немов пересторога – на всі світи стоїть.
▲▲▲
Я знову входжу в коло протиріч,
Хоч намагаюсь вийти з цього кола…
Безсонною для мене стала ніч,
Нова тривога спокій поборола.
Чого?.. Чого таким вразливим став,
Похожие книги
Нова книга майстра слова Вадима Крищенка – це підсумок багатьох років його творчості. У ній роздуми і пошуки істини, утіха і страждання, любов і гнів, розлунистий заклик і наспівний мотив, що барвисто вплелися у вінок поетичних рядків. Тут ви знайдете рядки відомих пісень, які полюбились нашим людям. Поет переконаний, що поезію слід читати вибірково, під настрій, в годину душевної розмови читача з автором.Шанувальників у поета дуже багато, особли
Современная жизнь людей неразрывно связана с поездками. И часто нам приходится сталкиваться с невероятными случаями на дороге. Со временем эти случаи обрастают новыми подробностями и историями. Вот такие истории и описываются в книге "Дорожные истории – обыкновенные и невероятные".
Что делать, если попадание в другой мир оказалось не таким, как стоило ожидать? Тебе забыли выделить талант, нет ни толп доступных девиц, ни даже особого богатства. И что самое неприятное, вскоре выясняешь что даже главный в этой истории не ты. Остаётся только молча смотреть на самодовольного героя, который получает всё о чём можно мечтать легко и просто. Изо дня в день видеть как он побеждает всех врагов левой пяткой, собирая свой гарем и находя