Не опускаючи очей… - страница 9
На кожний крок народжую відлуння?
Не котять сміх притишені вуста,
Не вдарить радість по сердечних струнах.
Чого сприймаю гостро так злобу?
Щоб просто мовчки обійти – та де там…
А може, коли б я інакшим був,
Коли б інакшим – то б не був поетом.
ЧАС ТРИВОГ
Дні минають через крапку з комою,
Хоч себе повторюють вони —
З схожими турботою і втомою,
З почуттям тривоги і вини.
Напинає час мене суєтами,
Що такі далекі і чужі.
Він дружить не хоче із поетами,
Відігнавши пісню від душі.
КОБЗАРІ
Кобзарів палили на вогні,
Ставили до стінки, убивали…
Але невмирущості хорали
Все ж лунали на гучній струні.
Хоч незрячі, хоч були старі —
Йшли не раз крізь муки до загину,
Рятували співом Україну
Прометеї наші – кобзарі.
І тепер, коли нужда навкруг, —
Ой, тривожний голос у бандури,
Покликом тривоги і зажури
Кличе, щоб не вмер кобзарський дух.
Щоб народ піднявся і прозрів,
Вдаримо у струни ми на сполох.
І хай згине з переляку ворог,
Адже ми із роду кобзарів!
ТЕРЗАЮТЬ УКРАЇНУ
Ой, терзають Україну,
Хто до зла охочий,
Щоб орел отой двоглавий
Виклював нам очі.
Заломивши руки, матір
Ведуть до загину.
А домашні «патріоти»
В рот набрали слину.
У нікчемних суперечках
Загубилась влада.
Посміхаються манкурти:
«Так им, так им нада!»
«Капец вашей Хохляндии», —
Втішається ворог.
Чи знайдеться хоч одненький,
Хто вдарить на сполох?
ТРИВОЖНЕ
Іще, напевне, не дозрів
Мій переляканий народ,
Бо вибира собі вождів
Із казнокрадів та заброд.
Не розбереться грішна плоть,
Де зло, де сяйво доброти.
До щастя, що дає Господь,
Видать, нам треба дорости.
ПРОЖИТО ДЕНЬ
Прожито день – і слава Богу,
В чотири боки поклонюсь…
Я в темні вікна на дорогу
Вже не дивлюся, не дивлюсь.
Не жду нікого я до себе
І сам нікуди не іду…
Шматок землі та клаптик неба —
Усе це маю на виду.
Кладу в огонь соснові дрова,
Щоб душу грішну відігріть,
Та бавлюся словами знову
На грані двох тисячоліть.
Чи вийде вірш, чи вийде пісня,
Чи писанина лиш пуста?..
Сиджу від ранку і допізна,
Поклавши тишу на вуста.
А вже погода – до морозу,
Об кригу ніч ногою б’є…
У всьому цьому – сіра проза,
Але й поезія тут є.
ЩОСЬ ТАКИ БУЛО
У житті чогось хотілось,
Ой, бажалося чогось…
Що не снилося – здійснилось,
А що снилось – не збулось.
Не вернеш усього знову —
Хай вже буде так, як є…
Ходить щастя волошкове,
Тільки щастя – не моє.
Кажуть, «щастя»…
Що це значить? —
Розкажіть і покажіть.
Всі удачі і невдачі
Нанижу на білу нить.
Білу ниточку повішу,
Заплету в нехитрий вірш:
Буде згадці веселіше,
Буде спомину тепліш.
Щоб не скубати волосся
І не морщити чоло?
Може, щось і не збулося,
Але щось таки було.
СВІЧКА
Анатолію Михайленку
Вечірнє світло воскової свічки
Наповнює моє єство теплом.
Любові нерозділена дотичність
Як пташка, що щебече під вікном.
І сутінки пухкі та волохаті,
Мов іграшки м’які по тридцять сім…
А я один у вечоровій хаті
Веду розмову поглядом своїм.
І пахне воском, як в недільній церкві,
Хоч день промчав, мов злякане лоша.
Не хочеться все мірять на проценти,
На інший лад настроєна душа.
А хочеться подумати про вічне,
В якої Матір Божої лице…
Вечірнє світло воскової свічки
Настроює моє єство на це.
Я розчинюся в цьому розгомінні,
Щоб глянути на себе віддаля.
Маленька свічка в синім мерехтінні —
Мені ж від неї світиться земля.
▲▲▲
Суміш втіхи й печалі
Випив, наче вино…
А що далі, що далі
Мені небом дано?
Залишив у тумані
Дні веселі та злі…
Я свої сподівання
Множу вже на нулі.
Не хапаюсь за серце —
Ще біда – не біда,
Та в моєму відерці
Заржавіла вода.
Хоч горілка в стакані,
Похожие книги
Нова книга майстра слова Вадима Крищенка – це підсумок багатьох років його творчості. У ній роздуми і пошуки істини, утіха і страждання, любов і гнів, розлунистий заклик і наспівний мотив, що барвисто вплелися у вінок поетичних рядків. Тут ви знайдете рядки відомих пісень, які полюбились нашим людям. Поет переконаний, що поезію слід читати вибірково, під настрій, в годину душевної розмови читача з автором.Шанувальників у поета дуже багато, особли
Современная жизнь людей неразрывно связана с поездками. И часто нам приходится сталкиваться с невероятными случаями на дороге. Со временем эти случаи обрастают новыми подробностями и историями. Вот такие истории и описываются в книге "Дорожные истории – обыкновенные и невероятные".
Что делать, если попадание в другой мир оказалось не таким, как стоило ожидать? Тебе забыли выделить талант, нет ни толп доступных девиц, ни даже особого богатства. И что самое неприятное, вскоре выясняешь что даже главный в этой истории не ты. Остаётся только молча смотреть на самодовольного героя, который получает всё о чём можно мечтать легко и просто. Изо дня в день видеть как он побеждает всех врагов левой пяткой, собирая свой гарем и находя