Вірші з поду (збірник) - страница 2
Грішне слово з каменю. Аж душа холоне.
2
Українською мовою, українською мовою,
Губернаторе, дихаю я, на рідній вчусь,
А ваш підопічний з головою дубовою
Писав на язичії «Підкарпатська Русь».
За нашим загарбницьким підтриманим звичаєм
Осквернити цю землю забагалось комусь.
Хіба на ялиннім зеленім язичії
Гомонить Підкарпатська оновлена Русь.
МІСЦИНА
Невже це маски – листя й павутиння?
Літературний Ужгород – німий…
Непомічена майне пора осіння:
Знесе до річки чорторий!
Й тоді дощам привілля та потіха,
Тоді поетам грітись біля кав.
Сумний вершок волоського горіха,
В Невицькім лісі гойкає зуав.
Що чинять села? Не прядуть. Не шиють!
Маржину напувають і квити.
Й по селах тих якось поети жиють,
Не відцуравшись туги й самоти.
Покірно гній вони вносять зі стайні
У яворовій пишній маяті?!
Поети в центрі. Ні, вони не крайні,
Ні при буденщині. При гойнім спожитті.
Най хтось ховає в муфточку каштанчик,
Хай європейський варош там живий.
Тут маскарад, осінній балаганчик.
Й парчі не клапоть, а цілий сувій.
Дощів і мряки теж цілі сувої,
Листок пожухлий тих окружеля,
Над гонором нетанучої хвої.
Любімо гори. Рідна ця земля.
МЕМОРІАЛ ЦЕГОЛЬНЯ
Цегольнянський
Електронно-обчислювальний,
Цегольнянський центр.
Хто ж приходив сюди учитися
Асфальтованим путівцем?
Теглаш – на Алфелді,
На передгір’ї – Цегольня
Виноградників і катальп.
Це не боздоська власна бойня,
Правлять роги, здіймають скальп.
Фельд’єгері й гусари,
Драгуни й кірасири!
Українці й мадяри,
Каноніри та валентири…
І студенти, субскрибенти,
І службовці, і служиві.
Духовенство й фінагенти —
Для духовної поживи!
Цегольнянські капури знаємо
І камелії на вікні.
Інформатику ми вивчаємо,
Власну історію – ні!
Шпацеруємо всі по варошу,
Попід явора чи каштан,
По Нодькапошу чи по Шарішу —
Се байдуже сьогодні нам!
І Корзо, і піцца, і п’яца!
Боже, яка мішанина.
ОЧІ ЖАННИ САМАРІ
33…, 33…, 33…, 33…
Відіпхну хну,
Розстебни кольором душу.
Натурщиця – то вторинно
33…, 33…, 33…, 33…
Рогівка очей…
А в мене окулярів рогівка…
А я в феєрії твоїх очей
Козі зіниць, коло вій присівши
Але 33…33…33…33…
Та це 100 й пан Огюст,
Жанно, закрий свої очі від моїх поганих…
Лиш в коханої. Очі такі ще
Дорідні знайду в
21…, 21…, 21…, 21…
БЕСІДА ЗІ САМАРЯНКОЮ
Єдина біблійна натурщиня над
Моїм столом…
Мимо долі своєї проведу тебе.
Засичить сварка жіноча опівнічним селом,
З одного ребра – на дванадцять ребер.
Самарянко моя, де ти зараз є,
В травневому небі планерять кажани.
З ким поділим натруджене серце моє,
Самарянко, скажи, самарянко, скажи.
ГАЗЕТНИЙ КІОСК
Ми тут грозу лиху перечекали,
Купили вишень ранніх
І їмо.
Ликера Полусмакова.
То десь читали
Афішку мокру з давнього кіно.
І жінка-таїна, чужа така, зухвала,
От з дозволу проголосить тост
В периферії інтелектуали
То само допит, мука і склероз.
Село – кіоск, новини і химери…
Розумно кокетує, хилить вбік…
Чим
Не Шевченкова, теперішня Ликера,
Категорично думає про світ.
Лямур, амора – бабські пересуди.
Поезія… се божевілля, звих.
Йдуть до кіоска бройгелівські люди.
Але чомусь обходишся без них.
«ЛЯЖЕ ОСІНЬ В БІЛУ ДОМОВИНУ»
Михайло Носа
Ляже осінь в білу домовину,
Самовбивця-осінь – явору на спину.
Поклади нa плечі, не закрий обличчя
Най запахне хмелем в мене на опліччі.
Зведениця-осінь любаси заплачуть,
Сіпаються губи зовсім вже дівочі,
Стогне олень стогне, сам та без любові.
Нащо то, Мигалю, такий жаль великий
Нині світ за любку є небез’язикий.
Нині проти любки, завтра – проти друга…
Скотиться в Тересву поосіння туга.
Похожие книги
«Вірші з поду» – це збірка раніше недрукованих поетичних текстів відомого українського поета, лауреата Шевченківської премії 2012 року Петра Мідянки.Автор із певних причин не включав їх до попередніх збірок.Багато віршів написані ще в студентські роки, крім тих, які, як «паровози», були вміщені в тогочасних закарпатських партійних газетах та молодіжних альманахах.Елегійна настроєвість викликана певними розчаруваннями в добу застою й відірваністю
Александр Скороходов приходит на новое место работы вместо убывшего по семейным обстоятельствам Дмитрия Беркутова. Сергей Мурашов, новый коллега Александра, принимает его прохладно, недружелюбно, так как ведёт какую-то свою игру, о которой никто не знает. Скороходов случайно узнает об этом и рассказывает Виолетте, жене Мурашова… Содержит нецензурную брань.
Писатель Сергей Баранов, после разлада в семье и ссоры в издательстве, приведшей к расторжению контракта, уезжает отдохнуть на природу. В арендованном домике он находит старые тетради, в которых черпает вдохновение для написания нового романа, а по возвращении в город ему предлагают стать флагманским писателем в издательстве одного из богатейших концернов. И вроде всё прекрасно: есть потрясающая идея для нового романа, есть выгодный контракт… Но