Вірші з поду (збірник) - страница 5
Від Ужа по Вишову українці.
А з Ізи проща. Голоси прочан…
І Богородиця скорботна та видюща.
Так, закарпатчики, сахайтесь галичан,
Бо ви ж таки Європа, а не пуща.
Так, закарпатчики, для вас тепер торги:
Динари, леї, форинти та крони.
І Богородичин вам докір з хоругви —
Руснаки збайдужілі й мадярони!
Десятки літ на Тисі змили кров
Вітри й вітри, ці вивітрені скелі…
Нам найманець прийде палити знов
Заховані в глухих лісах оселі?!
Осінь, 1989
БІОЦЕНОЗ
Чому сумний? Чому надутий?
Не спитають, що в душі?
Зима чергова перебута,
А де твої товариші?
Ворушать гори, підіймають!
Вони одвічно на кресах.
А ти в цяцькованому раї
І на землі, й на небесах.
І ти одвічно підневільний,
Тобі ж бо платять за урок!
І по літах найближчий спільник
Візьме хосен з твоїх книжок?
І все вдаряється об нерви:
На рампі – фарс, на таці – фарш.
І всяка нехар, змії, черви
На «Отче наш» речуть – шантаж.
Світ нині вірші не сприймає,
Шизій по-світськи, просто так,
Хрущем, пітоном, шалопаєм,
Для товариства будь мудак.
Тобі підсунуть протирвотне,
Тобі підкинуть муляжі,
Та збережуться на полотнах
Карикатури і шаржі…
ДО Г.Ч.
Твій білий табурет у кухоньці тісній,
Вузьке вікно, парник в дворі відкритий.
А цвіту ялинового настій
Ні мною, ні тобою не розпитий.
Не прочитана поема до кінця,
Твоя печаль глибока й зрозуміла.
Наговорив тобі дурниць всерцях,
Яким простити й змовчати зуміла.
Дощ плакався в дерева, у квітник,
Летіли краплі в кухоньку до столу.
Я міг мовчати майже цілий рік,
Але тепер наговорився вволю.
ХОДІННЯ В КОМІТЕТ БЕРЕГ
Туга Леанка в Береглеаньфолво —
Це Бережанщини підгір’я і горби
Під синім каменем. Ощадливий на слово
На пагірках народ під час орьби.
І придорожня чарда – це «Леанка»,
А ще, за шляхом – срібний галастів[3].
На південь —
Угрія пихата, як панянка,
Тут Бережанщина – горби і поготів.
Ти оглядаєш винниці.
Ридвани
Скриплять на південь, спиці у багні.
Піджупан, челядь, бубни й барабани —
Чи то бадьорі? Може, і хмільні.
Вже скоро Мункач: люмпени й желяри
І на «Паланку» – браві сурмачі…
«О чесний ґаздо, маєте таляри!
Чом на мадяри пішки уночі?»
ЦЕХ ЦИРЮЛЬНИЦЬКИЙ
(за доктором Франтішком Габріелем)
Вода дзеркал горіхова пливе
На мил бруски, на ножиці й ремені.
За вікнами хідник собі живе:
Циганчуки, торговці й прокажені…
Патлата стрижка із турянських сіл,
Штудерні гонведи і левенте гонорні…
Борбіл позиркує на люстро і на стіл,
Де камфора, щітки біляві й чорні.
А від оливи —
голови масні
в ґаздинь. І в ґаздів – поріділі косми.
А чола в цих людей опуклі та ясні,
І люди ці – то прощава без лоску.
І в перукарні – виголений чех,
В угорця вуса – щітка перукарська.
Догідливий панам цирюльний цех:
Ознака чинності та шаноби до панства.
З голів ґаздинь стікає теплий жир,
З пилюкою од сіна та від ниви…
Одеколонами роздразнений касир…
Цирюльня зачиняється ліниво.
ДІМ ЙОЗЕФА ЛЕНГА
Стої на сходах. Там перила мідні,
Там мозаїчна плитка, бунт химер.
В горщечках глиняних розпластались орхідні,
А на картині – бравий офіцер.
Ілюзіон при чому тут. Не треба.
Ти розтягни гардини голубі,
І вже кімнатна ілюзійність неба
В твоїх очах подвоїться, в тобі
Подвоїться чи то почетвериться,
Бліду дрімоту приведе Морфей…
І та стара підстрелена лисиця…
Го-го! Це був колись трофей.
І стовп із азбесту. Колона іонічна
При вході в дім, в червоній шапці гном.
Ні ти, ні дім, ніщо вже тут не вічне…
Хребти лиш вічні за твоїм вікном!
ІВАН ЧУРГОВИЧ – ДРУКАР УЖГОРОДСЬКИЙ
Ти звідав знади не десятки міст,
Ти сто разів одправився на варош,
Похожие книги
«Вірші з поду» – це збірка раніше недрукованих поетичних текстів відомого українського поета, лауреата Шевченківської премії 2012 року Петра Мідянки.Автор із певних причин не включав їх до попередніх збірок.Багато віршів написані ще в студентські роки, крім тих, які, як «паровози», були вміщені в тогочасних закарпатських партійних газетах та молодіжних альманахах.Елегійна настроєвість викликана певними розчаруваннями в добу застою й відірваністю
Александр Скороходов приходит на новое место работы вместо убывшего по семейным обстоятельствам Дмитрия Беркутова. Сергей Мурашов, новый коллега Александра, принимает его прохладно, недружелюбно, так как ведёт какую-то свою игру, о которой никто не знает. Скороходов случайно узнает об этом и рассказывает Виолетте, жене Мурашова… Содержит нецензурную брань.
Писатель Сергей Баранов, после разлада в семье и ссоры в издательстве, приведшей к расторжению контракта, уезжает отдохнуть на природу. В арендованном домике он находит старые тетради, в которых черпает вдохновение для написания нового романа, а по возвращении в город ему предлагают стать флагманским писателем в издательстве одного из богатейших концернов. И вроде всё прекрасно: есть потрясающая идея для нового романа, есть выгодный контракт… Но