Я не знав, що коли з нашої зустрічі в харчевні минуть десятки, дюжини, сотні років і хто зна скільки води витече під усіма мостами нашого казково прекрасного королівства, тоді відкриються, щоб зачинитися і зачинити мене тисячі тисяч сап'янових, шкіряних, паперових палітурок. І люди перестануть тріумфувати від пуза, але не тому, що король скасує свій указ-наказ, а тому, що я обрушив на них таку бувальщину, яка унеможливить ту казку, що кожен з нас розповідав собі самому, а для вірності – і всім бажаючим її почути…
Отже, ось нарешті й процесія! Вона урочисто наближається. Король простує з належною йому монаршою величністю, розправляючи неіснуючі складки на величному животі.
Я набираю якомога більше повітря в легені, воліючи не чути, як в чиємусь каміні потріскують полінця, як булькає чай, що його наливають у чиєсь горнятко, як скриплять незмазані колеса застарілої карети…
Я думаю, що, почувши правду, люди казково зрадіють, бо нарешті почули правду, а не казку, і я буду казково щасливий, а батьки будуть пишатися тим, що їхній син зробив ще більш щасливими стількох людей, поінформувавши їх як годиться. Процесія в двох кроках від мене. В моїх легенях достатньо повітря, в моєму серці достатньо сміливості, щоб сказати цю коротку фразу, що складається з двох звичайних, щоденних слів.
Конец ознакомительного фрагмента.
Если вам понравилась книга, поддержите автора, купив полную версию по ссылке ниже.
Продолжить чтение
