Мільйон на трьох - страница 25

– Відколи це ти почав у прикмети вірити? – на устах Вадима з’явилася іронічна посмішка.

– Не важливо. Але тут вся справа не тільки в прикметах. Взагалі ідея купівлі як автомобіля, так і автомата не годиться. Пояснюю чому. Наприклад, у лісі, якийсь чисто випадковий «грибник» нас побачить. Ми будемо у масках. Наші обличчя він описати не зможе. Але він опише автомобіль. Марка, колір. Усе як годиться. Якщо буде уважним, то ще й номер запам’ятає. По автомобілю менти відразу вийдуть на власника. Навіть якщо ми купимо, але ще не перепишемо на себе. Тоді менти вийдуть на старого власника. А той їм складе смачненькі фотороботи наших облич. От і усе це ідеальне пограбування коту під хвіст.

– У тебе справді голова не тільки для кашкета. Працює те що треба. – розумові здібності Гарника нарешті визнав Каратаєв.

– Дещо схожа ситуація з автоматом. – додав Степан. – На чорному ринку ми можемо купити якогось пістолета, обріза. Але з автоматом військова мафія нас так просто не пустить у світ. За нами будуть стежити і потім або здадуть ментам, або, якщо взнають який куш ми зірвали, вимагатимуть поділитися. А з таблицею ділення у нас, як відомо, проблеми.

– Значить ти наполягаєш на тому, що авто потрібно таки вкрасти? А як тоді з автоматом?

– У нашій країні 40 % простих громадян, не крадуть, а підбирають те, що погано лежить. От хто вміє добре підбирати, той і живе зараз добре. Тому і я пропоную не вкрасти, а підібрати. У нас по селах в людей є повно автомобілів без документів. Після зникнення таких транспортних засобів людина не надто поспішатиме звертатися у міліцію. На руках у людей, особливо у тих, що зараз новими українцями зовуться, є повно незареєстрованої зброї. Після її зникнення навіть найкрутіший перець не побіжить у міліцію. Ось такі варіанти нам потрібно опрацьовувати.

– Ти нас переконав. – Лесик визнав свою помилку. – Маєш щось на приміті?

– Звичайно, що маю. – запевнив Гарник. – Автомобілем займатися іще рано. Але зброя – це якраз. Пора братися до неї. Тільки так, друзяки. Раз порівну, значить порівну. Я кидаю ідею – ви виконуєте.

Вадим і Петро лише переглянулися.

«Ну ось і все! – Лариса уважно розглядала свою заліковку. – Четвертий курс закінчено. Ще рік і диплом на руках».

Зайнятися дівчині було просто нічим. Читати художню літературу у вільний час вона не любила, тому за сьогоднішній день вже кілька разів діставала з сумочки свою заліковку і уважно вивчала підписи викладачів після слів «зараховано» або «задовільно».

До рівня відмінниці дівчині було так само далеко як і до її омріяної Америки. І хоча за чотири роки навчання у заліковій не було жодної п’ятірки, але студентка цим особливо не переймалася. Яка різниця яка оцінка. Головне, що здала, та й все. Он відмінниця Катька з паралельної групи досі ходить здавати залік з історії світової культури. А зате у Лариси – уже канікули.

До речі, за останніх два роки, Лариса вперше здала сесію без проблем – усе з першої спроби. І зараз вона просто пишалася тим, що у неї відсутні «хвости». Не те, що у деяких її однокурсниць.

Лариса поступила на факультет іноземних мов лише з однією метою – щоб полегшити здійснення своєї мрії про виїзд до Америки, адже без знання англійської у штатах робити нічого.

Однак уже на першому курсі дівчина зрозуміла, що вивчити англійську для вільного спілкування за кордоном – це одне, а мати хороші оцінки у заліковій – це зовсім інша справа. І оскільки навчальна програма завантажена купою нікому не потрібних предметів, то й виходило, що для того аби знати англійську, зовсім необов’язково бути відмінницею. Але раз вже Лариса вплуталася на цей факультет, значить потрібно його якось тягти до п‘ятого курсу. Ну, не на фізмат же тепер переводитися. Там, кажуть, взагалі торба.