Не опускаючи очей… - страница 12
Що так багато золотих пісень
Ви голосом своїм не доспівали.
Ми всі не вічні… Стрінемось колись,
Та треба жити, поки є ще сили.
Я хочу, щоб у колос заплелись
Ті Божі співи, що ви нам лишили.
Щоб голос український не затих —
Хай він в нащадках наших озоветься…
Сьогодні я згадати хочу тих,
Хто був мені близесенько до серця.
НАУЧИ НАС РОЗУМУ
«Наша батьківщина – де є пити-їсти,
Де в шампанськім плаваєш, наче у воді…»
Слухаю – і страшно. Не знаходжу місця.
Щось не те ви кажете, хлопці молоді.
Щоб мораль читати, не шукав нагоду,
Бо натомість гордості проросли жалі.
Хто ми, – вас питаю, – без коріння й роду
І чи є замінники рідної землі?
У гріховнім світі можна все здобути,
Адже все купується – совість і штани.
Тільки батько й мати – дивні атрибути,
Бо за прейскурантами їм нема ціни.
Голосами предків кличе отча хата,
Хоч слова ці давнішні – правді не чужі.
В юності здається – можем світ здолати,
Світ же починається з власної душі.
Научи нас розуму, земле – рідна ненько,
Бо сліди безбатченків вітер замете…
«Наша батьківщина – там, де солоденько…»
Ні, не те ви кажете… Ой, не те, не те.
ІЗ ПРОЗИ ЖИТТЯ
Незаслане ліжко і купи газет —
Відчув, що один я нічого не вартий…
Нагрію собі магазинних котлет,
Наллю собі чаю – води без заварки.
Ще посуд помити і витерти пил,
Попрати свою забруднілу сорочку.
Іще та іще – лише стачило б сил,
Хоча всього цього робити не хочу.
Оточують речі буденні й прості,
Не кращі від інших, не кращі й не гірші…
Але я все кину і сяду за стіл,
Забувши про інше, писатиму вірші.
І темна кімната немов заблищить,
Як в царських палатах, засяє усюди,
І музика дивна навкруг зазвучить.
Із прози життя знов поезія буде.
▲▲▲
Віра народжує силу —
Так лиш, а не навпаки.
Мусиш збагнути, мій сину,
Все це на довгі роки.
Йдемо крізь болі і втрати,
Йдемо крізь шал суєти…
Щоб нам сильнішими стати,
Треба до віри прийти.
ОБМАН
Який безжальний ув обману ніж —
У груди вдарив, щоб пекло й боліло,
Щоб день мій став немов похмура ніч,
Щоб корчилося у зневірі тіло.
Обман, обман, як чорна пелена, —
Сьогодні все навкруг покрито нею.
Його вина, його гірка вина,
Що він і правду теж зробив брехнею.
Чого безжально кинуто в огонь
Сердечне слово щирої довіри?
А як з вогню тепер дістать його,
Коли воно уже ламке і сіре?
Минається медовий хміль утіх,
Які лягли на ейфоричні дати.
І перед совістю стає обману гріх,
А за гріхи всім слід відповідати.
Все бачиться як у страшному сні,
Зі всіх боків летять отруйні стріли…
А може, не обманутий я, ні,
А може, навпаки, – я став тепер прозрілий.
СТРІЛЕЦЬ
Причаївся стрілець —
Відшуковує жертву.
Вибирає стрілець,
Хто повинен умерти.
Для прицілу стрілець
Знов примружує око,
І не думає він,
Що це, може, жорстоко.
Його жаль не пече,
Його сумнів не точить…
Траєкторія куль
Вже відміряна точно.
І душа у стрільця,
Як льодина, холодна:
Ще не всіх відстріляв
Ніби він на сьогодні.
Натискає курок,
Не відчувши зневіри…
І когось вже нема,
Вже немає навіки.
Не сміється стрілець
І, здається, не злиться…
Загадковий стрілець —
Чи байдужий убивця?
Загадковий стрілець —
Час безжально великий…
За безвинних молюсь:
«Нині, прісно й вовіки».
ПОДАЙТЕ УБОГИМ
Подайте убогим, подайте нещасним —
Ой, скільки їх в нас розвелось.
Простягнуту руку стрічаю я часто,
Що просить і молить когось.
Подайте убогим… І вам теж воздасться.
Подайте, хто може подать,
Без люті, бридливості, всяких нотацій,
Явивши свою благодать.
Ні, буть милосердним не грішно нітрохи —
Хай добрість в душі пророста.
Похожие книги
Нова книга майстра слова Вадима Крищенка – це підсумок багатьох років його творчості. У ній роздуми і пошуки істини, утіха і страждання, любов і гнів, розлунистий заклик і наспівний мотив, що барвисто вплелися у вінок поетичних рядків. Тут ви знайдете рядки відомих пісень, які полюбились нашим людям. Поет переконаний, що поезію слід читати вибірково, під настрій, в годину душевної розмови читача з автором.Шанувальників у поета дуже багато, особли
Современная жизнь людей неразрывно связана с поездками. И часто нам приходится сталкиваться с невероятными случаями на дороге. Со временем эти случаи обрастают новыми подробностями и историями. Вот такие истории и описываются в книге "Дорожные истории – обыкновенные и невероятные".
Это вторая часть произведения "Филарет – Патриарх Московский", главный герой, которого, слишком приблизился к трону. А в царстве-государстве Российском столько проблем, что он стал опасаться за свою бесценную жизнь и задумываться, а стоит ли продолжать "выпячиваться". И страшно так, что хочется куда-нибудь сбежать или спрятаться.