Не опускаючи очей… - страница 14
І сама – ніби горлиця сива.
Ні, не скаже їй «мамо» ніхто,
Бо нема ні дочки, ані сина.
Працювала… Одна і в гурті…
За весною котилося літо…
Але так й не знайшовся в житті
Той, хто міг би цю долю зігріти.
Хоч не гірша від інших була —
Незлоблива, струнка, кароока…
А вже осінь лягла до чола
І шепнула їй знов: одинока.
Відкотились надія і сміх,
Дощ у шибку вистукує дрібно.
І питаються очі німі:
І кому я, кому я потрібна?
Сива жінка – зів’ялий букет
У вікні, що ясніється збоку…
Я малюю мінорний портрет
І сльозою пишу: одинока.
ЗАРОБІТЧАНКА
В жіночій долі смак гіркий…
Хоч залишились вдома дітки,
Вкраїнські молоді жінки
Із дому їдуть на заробітки.
Далекий і нелегкий шлях —
Десь до Італії чи далі.
І в заклопотаних очах
Утіхи менше, ніж печалі.
Як щастя мало, як щастя мало —
Згадаймо істину стару.
А під вікном чекають маму,
Чекають доню і сестру.
Як сліз багато, як сліз багато,
Чому це сталось – не збагнеш.
А без жінок пустує хата
І рідний край пустує теж.
Куди ви їдете – скажіть,
Без вас розтоптуються душі…
Але людині треба жить,
І каже жінка: їхать мушу.
І правда ця неначе ніж,
Який заюшений криваво…
Чого ж ти бачиш і мовчиш,
Моя розгублена державо?
ДВОБІЙ
Ти цілиш в мене, лихотворе,
Але дрижить твоя рука.
Я проти тебе. Хто поборе?
Дуель ця буде нелегка.
Весняних див дереворити
Над головою я несу.
Ти ж прагнеш злістю загасити
Мою любов, мою ясу.
Свинцем брехні пробити хочеш
Ти віру, що з життя беру.
Примруживши злоспраглі очі,
Виважуєш ти кожен рух.
Ти цілиш довго, точно цілиш,
Щоб я упав, щоб в землю вгруз…
Ні, не поб’є моєї сили
Твоєї люті чорний туз.
Бо наді мною й перед мене
Землі і неба синій дах,
Ранкове марево зелене,
Застигле сонце в колосках.
Твій постріл… Димним злом наллятий…
Лиш обпекло десь біля скронь.
Ти промахнувсь. Мені стріляти.
Тепер мені вести вогонь.
За біль, за кривду і за горе,
Які ти висіяв комусь,
Гей, до бар’єра, лихотворе.
А я, повір, не промахнусь.
ВИНА
Перед задумливим селом
І хлібом, що лежить у хаті,
І перед степом, і зелом
Усі ми гірко винуваті.
Але найбільш – перед людьми
(Давно б збагнути це по суті),
Що від зорі і до пітьми
Додолу працею зігнуті.
Хтось ллє з трибун рожеву муть,
Проблемні пише реферати…
А тут без вихідних живуть,
Бо треба сіяти й сапати.
То засушило, запекло,
То розмочило – дощ без краю…
Без відпускних живе село
І санаторіїв не знає.
Після зеленої весни
Приходить жовтолиста осінь…
Вдовина хата ще з війни
Стоїть похилено і досі.
І говори не говори,
А правда йде сюди не швидко.
Ой, скільки ще колючих кривд
Заглядує в селянську шибку.
Ми від землі… Зерно посій —
Зійде густими колосками.
А чим віддячили ми їй?
Пустими, прісними словами.
Ми засівали ниву злом,
Хотіли ж буть добром багаті…
Перед землею і селом
Усі ми гірко винуваті.
РІЧКА
Тече річка. Хвиля біла
Човника трима…
Закопали, затруїли —
Річечки нема.
Забажалось панству гратись —
Рили, мов кроти.
На намулі – вже палаци…
Господи, прости.
ПЕРЕДЧУТТЯ
Живе душа передчуттями,
Пашить передчуттями змін…
Дзвіниця неба вже над нами
Розносить малиновий дзвін.
Береться на ласкаві весни,
На ніжність, вроду і добро.
Й надія, що від льоду скресла,
Шукає висохле перо,
У синь вмочає барвінкову,
Тремтячу руку підганя,
Щоб записать неждане слово
На чистому папері дня.
Час сонячні вставляє рами,
Вікно відчиненим трима…
Живе душа передчуттями,
Яким ще імені нема.
ГОВОРЮ СОБІ
Удосконалюйся… Хоч волі треба й духу.
Ти правду у порадники бери,
Що перед злом не зніме капелюха,
Перед нахабою не схилить голови.
Похожие книги
Нова книга майстра слова Вадима Крищенка – це підсумок багатьох років його творчості. У ній роздуми і пошуки істини, утіха і страждання, любов і гнів, розлунистий заклик і наспівний мотив, що барвисто вплелися у вінок поетичних рядків. Тут ви знайдете рядки відомих пісень, які полюбились нашим людям. Поет переконаний, що поезію слід читати вибірково, під настрій, в годину душевної розмови читача з автором.Шанувальників у поета дуже багато, особли
Современная жизнь людей неразрывно связана с поездками. И часто нам приходится сталкиваться с невероятными случаями на дороге. Со временем эти случаи обрастают новыми подробностями и историями. Вот такие истории и описываются в книге "Дорожные истории – обыкновенные и невероятные".
Это вторая часть произведения "Филарет – Патриарх Московский", главный герой, которого, слишком приблизился к трону. А в царстве-государстве Российском столько проблем, что он стал опасаться за свою бесценную жизнь и задумываться, а стоит ли продолжать "выпячиваться". И страшно так, что хочется куда-нибудь сбежать или спрятаться.