Не опускаючи очей… - страница 28
Де бісовий обман?
ДЗЕРКАЛО
Мов дзеркало – великі вікна,
Пізнай: хто йде і що несе…
І вулиця, напевно, звикла,
Що віддзеркалюється все.
Біжать авто там норовисто,
Мелькають люди знов і знов.
І навіть звук гучного міста
Тут відображення знайшов.
Тут видно все, як на екрані:
Поглянь… І сам собі збагни,
Де люди добрі, де погані,
Де голодранці, де пани.
Чи я на інших вже не схожий,
Чи покривало вдяг рябе?..
Усе шукаю й не знаходжу
У тому дзеркалі себе.
ЗАЦВІТАЛО СИНЬО Й БІЛО
Зацвітало синьо й біло,
Зацвіло – і одлетіло.
В темну нічку горобину…
Залишилось дві стеблини.
Дві стеблини – ми з тобою
Із прив’ялою любов’ю.
Не засохли зовсім, схоже,
Та розквітнуть вже не можем.
Вже не можем, вже не вмієм,
Одне одного не грієм.
Вогкі очі, кволе тіло…
Хоч цвіло так синьо й біло.
▲▲▲
Усе іде по колу? Чи не так?
І за зимою знов біліють зими,
І навіть мода, нахили і смак
Виводять коло олівцем незримим.
Осінній клен зелених жде обнов,
В дівчатку материнство закільчиться,
І в котрий раз шепне слова любов,
Старі слова – лункі ж, немов криниця.
І, певно, теж в комусь я повторюсь,
Замкнувши коло днів своїх тривожних.
Усе іде по колу… Ні, чомусь
Як аксіому це сприйнять не можу.
І хай в очах повториться зима,
Те вистигне, що сіялося дрібно…
В житті є коло. Але є й пряма —
Мені важливо це… мені потрібно…
▲▲▲
Розгадував я шелест яворів —
І не знайшов тоді тотожних слів.
Наслухував травицю росяну —
І не збагнув зелену таїну.
Уловлював я жайвора пісні —
Незрозумілими вони здались мені.
Прислухався – і серця перестук
Розшифрував для мене кожен звук.
Адже людина, птаха і трава —
Землі одної ниточка жива.
Адже усі ми в радості й журбі
Одне звучання носимо в собі.
▲▲▲
Зів’яло слово «милосердя» —
Ні, це не милостині знак.
Воно як тихе світло серця,
Що знає співчуття і такт.
Жорстокий вік й тому подібне…
Віддати все їм не спіши.
А милосердя нам потрібне,
Немов очищення душі.
МИСЛИВЦІ НА КОЗУЛЮ
Козуля впала… І сльоза неждано
З її очей красивих потекла,
А потім кров покрапала із рани,
Зустрінувши смертельну кулю зла.
Хтось підійшов, її шурнув ногою:
Чи ще жива, чи треба добивать?
Чим не герой!.. Немов на полі бою
Спинив собою зловорожу рать.
Сміявся дзвінко… Тішилися друзі:
Підбив, підстрелив, пострілом поклав.
І лише клен, схиливши віти в тузі,
Не зміг збагнути цих лихих забав.
Розбещені, багаті, гонорові —
І совість їх давно вже не пече.
Для них лише не вистачало крові
Та ще сльози з козулиних очей.
Лихого дійства опущу завісу,
Щоб сцен таких не бачити ніде…
Той, хто стріляє у красуню лісу,
Той на людину теж курок зведе.
ВІДЛУННЯ БОЛЮ
І знову обступили негаразди:
І там – не те, і тут – не так.
Шукаю заспокоєння оазис,
Вдивляюся, де виходу маяк.
І, позбиравши словеса ширвжитку,
Домашній люд не обмина образ…
Усе це треба якось пережити,
Перетерпіти в двадцять п’ятий раз.
Переболить… Бо все минає в світі,
Але не в тому міркування сіль:
Для себе я давно уже примітив —
Відлуння болю гірше, аніж біль.
ДО ПОЕЗІЇ
Коли зневіри тіні жовтолиці
Впадуть на мене вісником біди,
Не залишай з печаллю наодинці,
А другом і порадою прийди.
Як хитрування навички уперті
У порах дум проб’ються, як лишай,
Допоможи їх виполоть і стерти,
А розпачу мені не залишай.
Коли байдужість, сірістю повита,
У вир дрібниць захоче затягти, —
Поезіє, свойого дай блакиту
І дай мені своєї висоти.
КРЕМІНЬ
Кремінь вдарився об кремінь —
Викресав огонь.
І розтала хижа темінь
В погляді його.
Він зігрів холодну землю,
Ліг на міць долонь…
Розумію і приємлю
Похожие книги
Нова книга майстра слова Вадима Крищенка – це підсумок багатьох років його творчості. У ній роздуми і пошуки істини, утіха і страждання, любов і гнів, розлунистий заклик і наспівний мотив, що барвисто вплелися у вінок поетичних рядків. Тут ви знайдете рядки відомих пісень, які полюбились нашим людям. Поет переконаний, що поезію слід читати вибірково, під настрій, в годину душевної розмови читача з автором.Шанувальників у поета дуже багато, особли
Современная жизнь людей неразрывно связана с поездками. И часто нам приходится сталкиваться с невероятными случаями на дороге. Со временем эти случаи обрастают новыми подробностями и историями. Вот такие истории и описываются в книге "Дорожные истории – обыкновенные и невероятные".
Алина Фадеева, с детства увлечённая английским языком и мечтой об иностранном парне, получает возможность отправиться через год на короткие курсы в США от своего университета. Предвкушение сбывающейся мечты подталкивает её на практику разговорного языка и знакомство через интернет-приложение, собравшее в себе бесконечное количество флиртующих мужчин с разных краёв света. Удача благоволит ей, и порядочный семьянин родом из Англии выделяется среди