Не опускаючи очей… - страница 29
З кременя вогонь.
ПІЮТЬ ПІВНІ
Піють півні голосисто,
Голосами барвлять ранок,
Одягла з роси намисто
Й стала яблунька під ґанок.
Голос перший, другий голос —
Хто потягне краще вгору?
І ясніє все навколо
В музиці дзвінкого хору.
Світ у сонячній обнові
Наслухає звуки дивні.
На землі моїй ранковій
На «добридень» піють півні.
БАЛАДА ПРО ВИСОТУ
Хоч заливав обличчя піт,
В очах – утоми сліпота,
Але тягнула, як магніт,
Його угору висота.
Шептав собі: ще крок, ще два…
А вітер хльоскав, як батіг.
І навіть власна голова
Зробилась важчою для ніг.
Перепочити, може? Ні!
Щоб сили подих не розтав,
Бо вже проблисла вдалині
Вершини сяюча мета.
І ось вона… Камінний плес,
Де гнізда вивели вітри…
І, доторкнувшись до небес,
Він впав – очима догори.
НАПИС НА ЦВИНТАРІ
На цвинтарі. Могильна брила.
На ній коротке: «Ось і все…»
Невже усе взяла могила
І згадку снігом занесе?
Ні прізвища ніде, ні дати,
Таємність – скорбна і німа…
І в цьому серці був початок.
Невже продовження нема?
Завіса впала… Крапка драми.
Спинився час у смутку ям…
Чи хто пройде його стежками,
Повториться його ім’ям,
Утвердиться в живій турботі
Його надій і сподівань?..
Стою, німію у скорботі
Під тягарем оцих питань.
В ОДНОМУ ДНІ ВМІСТИЛОСЯ ЖИТТЯ
В одному дні
Вмістилося життя:
Було захоплення,
Було розчарування.
В одному дні —
І зустріч, і прощання,
На мить прозріння
Й тихе забуття.
В одному дні
Була весна і осінь:
Веселка голуба
І неба смуга бура.
Безмежна тиша
І нестримна буря —
Усе, усе
В одному дні сплелося.
А далі
Вже повторення пішло,
І я живу
Отим, що пережито,
Що згадкою до пам’яті пришито…
Все той же день
У збільшувальне скло.
МОЯ ПОРА
Вернутись в молоде «колись»,
В світ вранішніх октав?..
Але осінній падолист
Мене вже закружляв.
Вернутись в ночі на меду,
Де втіха без жалю?..
Та багряницю золоту
Я теж люблю, люблю.
Знов повернутись до весни,
Що з бризками Дніпра?..
Прощання звук неголосний —
Оце моя пора.
Вернутись у травневий сад,
Що цвіт в руці трима?..
Хоча й хотів би… Та назад
Доріг уже нема.
РОЗБИТИЙ КОРАБЕЛЬ
Розбитий корабель наївних сподівань
Уже не забере мою досаду…
Заплакане вікно, а на вікні герань,
А за вікном – пейзажі листопаду.
І сірий день сховав яскраві кольори,
І сивий дощ розмив мажорні звуки…
Про зустрічі, прошу, мені не говори,
Коли в очах печальна тінь розлуки.
Хоча я не спішу на поклики сумні,
Але й на сміх не закидаю вудку…
Ми топим кораблі і топимось самі
В холодній хвилі старості та смутку.
А В МОЄЇ ДОЛІ…
А в моєї мрії дві зорі пречисті —
Рання і вечірня, радісна й сумна.
Як одна сховає погляд свій у листі —
Їй на зміну друга світить край вікна.
А в мого кохання два затяті слова.
«Так!» – і срібна ласка по щоці сповза,
Світиться весняно, ніжить волошково.
А як «ні!» – то серце крем’янить сльоза.
А в моєї долі два вітри розкуті,
Щоб розвіять тугу, рознести печаль.
Не згубить лиш правди, не згубити суті,
А що лихом битий – ти вже вибачай…
НАМ ДРУЗІВ ВИБИРАЄ ТІЛЬКИ ЧАС
Нам друзів вибирає тільки час,
Тут корективи вносити не будем.
Не можна мати друзів про запас,
Одних – для свята, інших – лиш на будень.
Закон доцільності – ним не дано
Зненацька друга вибрати для себе,
Бо дружба дуже схожа на вино;
Вино, якому вистоятись треба.
МИ – УКРАЇНЦІ
Не треба, браття, забувати,
З якого кореня ростем.
Які боріння та утрати
Сікли нас кров’яним дощем.
Ми – українці, ми не кволі,
Бо отчий край дає нам сил.
Та на крутім шляху до волі
Земля вгиналась од могил.
Були в нас недруги і друзі, —
Нехай розсудить всіх Господь.
Похожие книги
Нова книга майстра слова Вадима Крищенка – це підсумок багатьох років його творчості. У ній роздуми і пошуки істини, утіха і страждання, любов і гнів, розлунистий заклик і наспівний мотив, що барвисто вплелися у вінок поетичних рядків. Тут ви знайдете рядки відомих пісень, які полюбились нашим людям. Поет переконаний, що поезію слід читати вибірково, під настрій, в годину душевної розмови читача з автором.Шанувальників у поета дуже багато, особли
Современная жизнь людей неразрывно связана с поездками. И часто нам приходится сталкиваться с невероятными случаями на дороге. Со временем эти случаи обрастают новыми подробностями и историями. Вот такие истории и описываются в книге "Дорожные истории – обыкновенные и невероятные".
Алина Фадеева, с детства увлечённая английским языком и мечтой об иностранном парне, получает возможность отправиться через год на короткие курсы в США от своего университета. Предвкушение сбывающейся мечты подталкивает её на практику разговорного языка и знакомство через интернет-приложение, собравшее в себе бесконечное количество флиртующих мужчин с разных краёв света. Удача благоволит ей, и порядочный семьянин родом из Англии выделяется среди