Не опускаючи очей… - страница 36



І наголос на ритмах серця.
ВЕСНА
Весна – це поклик ручая,
Що розбудив моє мовчання.
Весна – це ти, весна – це я,
Це ми під знаком додавання.
Це серця дивні віражі,
Це мрія, наче небо раннє.
Весна. Весна – це стан душі,
А потім вже усе останнє.
ДВІ ТОПОЛІ
Дві тополі біля хати,
Пахне м’ятою вода…
Підростали соколята
Біля рідного гнізда.
Хата вікнами ясниться,
А гніздо – живе тепло.
Підростали горді птиці
І ставали на крило.
Соколята вчули клекіт,
Сил небесних благодать.
Полетіли в край далекий
Долі кращої шукать.
Наліталися доволі,
Повернулись… Та дарма:
Залишилися тополі,
А гнізда уже нема.
▲▲▲
Причепурусь… Сорочка модна —
Але нема до кого йти.
Моя душа давно самотня,
Вона в обіймах німоти.
Та хочеться комусь сказати
Своє – утішне і сумне…
Пішли за обрії строкаті —
Хто міг послухати мене.
Тож прошепчу – хай чує небо
Й зоря, що впала у траву.
Хоч їм мені підтвердить треба,
Що я ще є, іще живу.
МОЯ ЗЕМЛЯ – МІЙ РІДНИЙ ДІМ
Я тут родився, тут живу,
Тут біля мене рідні лиця.
Для радості сяйну жагу
Дає мені свята землиця.
Зерно із теплої руки
Паде в ріллю не випадково…
Мене стрічають земляки —
Я чую українську мову.
В садку черешні розцвіли,
До вікон хилиться калина…
Хлібець кладімо на столи,
Щоб сходилась уся родина.
Щоб ми у єдності жили,
Оберігали отчу хату
І домагалися хвали,
Не покорившись супостату.
Моя земля – мій рідний дім,
Горнусь до неї, як до нені.
Їй я завдячую усім,
Бо вже вкарбований у неї.
ПОВЧАЛЬНА ІСТОРІЯ
Дідок старий, як та свіча,
Що догора щодня.
Та затуля йому печаль
Мале собаченя.
Прибилося, коли був сам, —
З довірою в очах…
Тому-то, може, й не згаса
Ще дідова свіча.
НІЖ
Не носи за спиною ножа,
Щоби вдарить ним когось у злості.
І закров’яниться біла постіль,
Й заголосить десь чиясь душа.
Ніж для того, щоб хліби святкові
Врізать і роздать по скибці всім,
Хто прийшов до тебе гостем в дім…
Ніж – для хліба,
Зовсім – не для крові.
РЕСТОРАННИЙ СПІВАК
Між хмільних та байдужих,
Що не змовкнуть ніяк,
Ти співаєш, мій друже, —
Ресторанний співак.
Пересиливши гуркіт,
З мікрофоном стоїш.
Тим бажасться «Мурка»,
Цей замовив «Камыш».
Ллєш романсове соло
Для поважних персон…
Оксамитовий голос
Під живий саксофон.
До півночі робота —
Не стихає вокал…
Пахне ромом і потом
Переповнений зал.
Посміхнешся пихатим
Переливом октав,
Щоб десятку зім’яту
Хтось в кишеню поклав.
А як двері зачинить
Очманілий народ —
Недопиту чарчину
Перехилиш у рот.
І у ліжку під ранок
Сон, немов забуття…
Так під звук ресторану
Йде й минає життя.
СИГАРЕТНИЙ ДИМ
Звичай вельми дикий —
Сигаретний дим…
А дівчаті тільки
Чотирнадцять зим.
І немає гадки,
Як на світі жить,
Що колись дитятко
Має народить.
І злітає птахом
Думка непроста…
Хочеться, щоб пахли
В дівчини вуста.
Щоб розквітло тіло
І міцніла стать,
Щоб її хотілось
В губи цілувать.
…Сигарета в роті,
І стакан вина…
А що буде потім?..
Бог єдиний зна.
ЖЕБРАЧКА
Світ гомонить, сміється, плаче,
Вітрина сяє дорога…
Біля стіни стоїть жебрачка
І кволу руку простяга.
Стоїть, мовчить, ховає очі —
Благеньке, зношене пальто.
Хто кинути копійку хоче?..
Ні, не спиняється ніхто.
З-під шарфика сріблить волосся —
Немає сил, нема краси…
Як трапилось, що довелося
На старість вийти і просить?
Чого долоню простягає
Ця жінка з втомленим лицем?
Державо, я тебе питаю:
Що скажеш на питання це?..
Коли вікно своє зачинить
Болюча і гірка жура?..
Стоїть і просить копійчину
Колишня вчителька стара.
ГРОНО З ВЕСНЯНИХ КРАПЕЛЬ
* * *
Я паростка торкнувсь руками —
Тендітніших немає рис…
Як він на скелі цій, крізь камінь,