Мільйон на трьох - страница 12

– І я про теж. – Каратаєв вирішив вставити своє слівце і звернувся до Гарника. – Стефку, ти добре подумай, чи потрібен нам такий не фартовий компаньйон. Боюсь, щоб цей невдаха не накликав на нас біду.

– Тьху, ти! – сплюнув Гарник. – І ти вже цими прикметами заразився. – Давай краще вислухаємо Петра. А потім вирішимо як далі бути.

Лесик полегшено зітхнув. Раз надали йому можливість слово сказати, значить у нього є шанс.

Ще кілька хвилин тому хлопці відійшли в сторону аби не муляти очі перехожим. Розповідь Лесика вони слухали поміж березами у парку.

– Ну ти і плуг! – зробив висновок Каратаєв, коли Лесик закінчив свою оповідку. Щось придумати своє Петро одразу так і не встиг. Тож розповів усе як було, щоправда свій переказ прикрашав негативними епітетами, спрямованими проти Сєдакова. Втім, Каратаєв, схоже, умів факти відділяти від епітетів, про що й власне свідчила його репліка.

Гарника ще важче обвести довкола пальця, але він був менш категоричним. На його обличчі читалося невдоволення, однак Степан не став давати оцінки діям свого товариша.

– З тобою усе ясно. – сказав Гарник, звертаючись до Лесика. – А тепер скажи мені де можна знайти цього Сєдакова?

– А навіщо він тобі? – здивувався невдаха.

– Як це навіщо? – розізлився Гарник. – У нього мій пістолет. Зброя мені потрібна. Треба ж мені чимось налякати військових інкасаторів. Те, що у них автомати незаряджені, ще не означає, що їх можна взяти голими руками.

У ці хвилини пухкенькі щоки затійника пограбування ще більше заокруглилися. Було зрозуміло, що терпіння його не безмежне.

– Степане, а без цього пістолета ніяк не можна обійтися? – якомога делікатніше поцікавився Лесик.

– Ніяк. З вилами на інкасаторів не підемо. Нам усім потрібно мати в руках вогнепальну зброю. Тим паче, що офіцер у інкасаторів таки матиме заряджений пістолет. Так що кажи де можна знайти цього Сєдакова?

– Він біля залізничного у «Трьох валетах» постійно тусується. Це його гадюшник. Але якщо ти надумав і справді з ним поговорити, то це безнадійно.

– Це вже не твої проблеми. Покажи нам де ті «валети» і можеш бути вільним.

«Три валети» відкрилися лише рік тому. Гарник, який служив у війську ще не встиг наслухатися про цей заклад.

– Вадим знає. – Лесик кивнув на товариша.

– Знаю. – підтвердив Каратаєв. – Але тобі так легко зістрибнути не вдасться. – звернувся він до Петра. – Ходи покажеш.

– Але ж він мене приб’є. – заскиглів невдаха. – Я вже сьогодні один раз побував у його руках.

– Ходімо. – наказав Гарник. – Почекаєш десь на вулиці. А ми з цим Сєдаковим удвох з Вадимом і розберемось. Сьогодні заберемо у нього пістолет, а завтра накинемо план пограбування.

Діватися було нікуди. Тим паче, що в компанію ніби беруть. Лесик погодився. Щоправда, вже біля самих «Трьох валетів» спробував переконати друзів:

– А може не варто? Сєдаков не такий простий як вам це здається.

– Не тряси штанками. – порадив безстрашний Гарник. – Не мине і року, і усе це місто буде у наших руках. От згадаєш колись мої слова. Зараз головне тільки інкасаторів успішно взяти для того, щоб мати стартовий капітал.

– Твоїми устами та й мед пити. – зітхнув Лесик перед тим як залишитися наодинці.

Олексій Сєдаков був бандитом широкого профілю. Він дуже любив гроші. Для нього щастя і гроші – слова синоніми. Чим він тільки не займався для того, щоб роздобути побільше зелених купюр і стати щасливим. Починав свою кримінальну кар’єру на базарі – ще вісімнадцятирічним юнаком ходив у бригаді Нестора і збирав данину з торговців польськими шмотками. Через якийсь час пішов на підвищення – неподалік від кордону у складі бригади того ж Нестора зупиняв тих, що з заходу гонять в Україну іномарки, і збирав з них данину. Але і цей «бізнес» був невічний. Бригада автомобільних нальотчиків розлетілася: когось посадили, когось закопали в землю. А Сєдаков не тільки залишився неушкодженим, але й навіть накопичив трохи грошенят для того, щоб розпочати свою справу.