Мільйон на трьох - страница 14

Гарник подякував дівчині за допомогу і підморгнув їй на прощання. Коли вона, звабливо похитуючи стегнами, попрямувала до іншого столика, хлопець пригубив трішки пива. Згодом зробив ще один невеличкий ковток. Хотів почекати коли Сєдаков завершить теревені зі своїм співрозмовником, але схоже, що їхня бесіда затягнулася до безкінечності. Можливо іншим разом Гарник був би більш терпеливим, але тільки не сьогодні. Степан підвівся коли бокал у нього спорожнів більше, ніж на половину.

– Ти тут посиди, а я змотаюся у розвідку. – поінформував Каратаєва про свої плани і, тримаючи у правій руці бокал, впевненим кроком попрямував до столика, за яким сидів Сєдаков.

Кривдник Лесика так захопився розмовою, що навіть не помітив як до них підійшла стороння людина. Щоб привернути до себе увагу, Гарник використав найпримітивніший спосіб. Двічі кашлянув. Але це не допомогло. Не спрацювало. Тоді хлопець голосно привітався:

– Добрий вечір, панове! – зустрівши у відповідь дві пари здивованих очей, Степан продовжив. – Перепрошую, але мені потрібен Олексій Сєдаков.

Одна пара сірих очей враз стала байдужою, а інша – іще більш здивованою. Заглядаючи саме у здивовану пару очей, Гарник пояснив:

– Я хотів би з вами поспілкуватися. Чи не могли б ви мені приділити кілька хвилин уваги?

Сєдаков відразу ж наморщив свого лоба. Якусь мить уважним поглядом він вивчав Гарника, а потім зверхнім тоном запитав:

– Хто ти такий і чого тобі треба?

На більш тактовну поведінку Степан і не очікував. Хлопець був до цього готовий. А як відомо, клин клином вибивають. Ввічливість Гарника немовби кудись випарувалася. Він відреагував не менше нахабно. Для початку Степан зробив кілька неглибоких ковтків пива. І це при тому що Сєдаков з нетерпінням очікував відповіді на своє запитання. Але це ще не все. У супроводі роззявленого від подиву рота Сєдакова, Гарник поклав перед ним спорожнілий бокал.

– Поки що відповім на першу частину вашого запитання. – заявив хлопець. – Я товариш Петра Лесика. Що мені потрібно, зможу розповісти під час розмови.

– Кажеш друг Лесика? – зацікавився Сєдаков. – І що тобі треба?

– Можна говорити у присутності вашого знайомого чи краще тет-а-тет?

– Давай, викладуй.

– Гаразд, тоді слухайте уважно. – попередив Степан. – Мене цікавлять два питання. Перше, це я хочу, щоб ви повернули пістолет, який сьогодні відібрали у Петра.

– Не зрозумів. – пронизливим поглядом Сєдаков зміряв знахабнілого пацана з голови до ніг. Зморшки на лобі бізнесмена враз стали глибокими, немов борозни.

– Це моя стрілялка і я хочу щоб ви мені її віддали. – пояснив Гарник і продовжив, поки Сєдаков не прийшов до тями від нечуваного нахабства. – Друге про що я хотів з вами поговорити, це з приводу боргів Лесика.

– Пішов геть звідси. – Сєдаков підвівся з-за столика і наблизившись впритул до Гарника, повторив. – Пішов геть, якщо не хочеш щоб я тебе викинув на вулицю.

– Ну що ж, геть так геть. – Гарник знизав плечима. – Але майте на увазі – усі питання я хотів вирішити по доброму. Боюсь, щоб ви потім не пошкодували про те, що не оцінили моєї дипломатичності.

Сєдаков зирнув злим оком на столик у пошуках підручних засобів, якими можна було б запустити у знахабнілого молодика, але окрім порожнього бокалу, там нічого не було, а бити посуд у власному барі не хотілося – він же гроші коштує. Тоді Олексій засунув руку за пояс і дістав звідти пістолет – той самий трофейний пістолет, який сьогодні вилучив у безтолкового Лесика. Однак, повторити свої погрози, розмахуючи зброєю, Сєдакову не вдалося – уже не було в цьому потреби, бо Гарник, як тільки-но виговорився, відразу ж обернувся і пішов до столика, за яким на нього чекав Каратаєв.