Мільйон на трьох - страница 13

Зараз під його опікунським крилом працювало з десяток проституток, які щомісяця за безпеку своєї діяльності сплачували йому непогану суму. Кілька таксистів-нелегалів, які за те, щоб стояти у грибних місцях теж платили Сєдакову.

Але це так, – дрібнота, з якої Олексій починав свій бізнес. Зараз доходи з проституток і таксистів він використовував на кишенькові витрати. Основне джерело його прибутків – це гральні автомати. Сєдаков не міг собі уявити, що від установки одного «однорукого бандита», йому у кишеню капатиме більше грошей, ніж від десяти дорогих проституток, що працюють у місті мало не цілодобово. Вдарився він у цей бізнес тільки тому, що любив збирати усе по крупинці. Частинка до частинки і так з часом можна і мільйон назбирати. Але як виявилося, від ігрового бізнесу гроші не капали, а просто текли у кишені Сєдакова.

Люди грали до нестями і програвали усе – одяг, коштовності, автомобілі, квартири. Один дивак навіть поставив у заставу свою дружину, щоб отримати мізерну суму, для того щоб відігратися. З ігровими автоматами було багато клопоту, але, як кажуть, гра варта свіч.

Усе це дозволило Сєдакову зайнятися чимось серйознішим і рік тому назад він на правах співвласника відкрив бар «Три валети». Назву для закладу Олексій придумав особисто. Останнім часом він був просто зациклений на іграх, тому й назвав своє дітище по-картярськи.

На перший погляд «Три валети» скидалися на цілком пристойний заклад, де можна гарно провести вільний час. І Сєдакова це радувало. Він давно мріяв бути схожим на справжнього бізнесмена і навіть для цього уже купив собі галстук. Тепер діло залишилось лише за хорошим чорним костюмом. Але це діло завжди відкладалося у довгий ящик.

Наразі ж Олексій, як ходив у потертих джинсах десять років тому, так і продовжував у них ходити. Одна відмінність тільки в тому, що раніше він гульбанив у чужих барах, а тепер – завжди у своєму.

Як Гарник, так і Каратаєв про грізного Сєдакова чули лише з розповідей не фартового товариша. В обличчя вони цього афериста не знали. А значить для того, щоб поспілкуватися з ним – без сторонньої допомоги не обійтися ніяк.

Для початку хлопці присіли за вільний столик. Не встигли як слід розміститися, як над їхніми головами уже стояла пишногруда офіціантка. Великими розпусними голубими очима вона дивилася на них. Мабуть, вивчала матеріальну спроможність нових клієнтів. Хлопці замовили по бокалу пива. Коли дівчина, похитуючи своїми широкими стегнами, принесла замовлення, Гарник для початку підморгнув їй, а потім попросив:

– Золотце, а чи не могла б ти нам трішки допомогти в одній справі?

– Ще щось будете замовляти? – золотце ніби не почуло про що говорив Гарник.

– Звичайно, будемо. – запевнив Степан. – Але для початку нам треба поговорити з Олексієм Сєдаковим. Чи не підкажеш де його можна знайти?

– А що ви з ним не знайомі? – офіціантка здивовано закліпала своїми довжелезними накладними віями.

– Поки що ні. Але хотіли би познайомитися. Нам сказали, що його тут можна побачити.

– Ось він. – дівчина вказала рукою на столик у кутку залу, за яким сиділи двоє чоловіків і щось жваво обговорювали. – Той, що у джинсовій куртці – це і є Сєдаков. – повідомила офіціантка, вказуючи на міцного чоловіка спортивної статури, якому було десь біля тридцяти років. Співрозмовник Сєдакова був суттєво старшим про що свідчило не тільки його сиве волосся на голові, але й пом’яте глибокими зморшками обличчя.